Вверх

Порт-лендлорд: український контекст

Володимир Шемаєв, начальник відділу стратегічного планування АМПУ
10 січня 2020

Україна вже відійшла від суто державних портів – моделі, притаманної попереднім періодам розвитку.

«Управління українськими портами не вкладається у жодну з чотирьох класичних моделей», – зазначили консультанти Світового банку у звіті, присвяченому аналізу користуванням портовими територіями та рекомендаціям щодо наближення до моделі управління «порт-лендлорд» в українському контексті. Тобто Україна вже відійшла від суто державних портів – моделі, притаманної попереднім періодам розвитку, та має фактично «приватні порти» з операційними акваторіями. При цьому, в переважній більшості порти функціонують на звуженій у земельному функціоналі моделі «порт-лендлорд».


Рис.1. 4 основні моделі управління портами у міжнародній практиці (аналіз Світового банку)

Сутність моделі «порт-лендлорд» полягає в наступному:

• портова адміністрація, яка має право власності або іншим чином (довірча власність від органів влади, оренда тощо), здійснює контроль за користуванням портовими територіями, відповідає за планування та комплексний розвиток портів;

• приватні портові оператори здійснюють стивідорну діяльність  за договором концесії або оренди активів і землі з портовою адміністрацією;

• у процесі інвестування в модернізацію та розвиток інфраструктури портової галузі адміністрація морського порту на умовах державно-приватного партнерства має право надавати інвесторам об’єкти портової інфраструктури та земельні ділянки для будівництва, а інвестори мають право оперувати збудованими терміналами протягом певного часу, після закінчення якого можуть або продовжити дію договору, або повернути земельну ділянку разом із терміналом.

Україна – східноєвропейська морська держава. Один із найбільших постачальників агропромислової продукції в світі, яка здебільшого експортується морем.

В той же час Україні бракує зваженого механізму управління та планування розвитку морських портів, спрямованого на ефективне користування територіями, гармонізацію інтересів державного, суспільного, муніципального та приватного секторів, а також залучення інвестицій.

У звіті Світового банку зазначається, що подальшому розвитку портової галузі України на користь національної економіки, інтересів інвесторів та портових операторів, а також місцевих громад сприятиме наближення до моделі управління «порт-лендлорд».

Вона позитивно зарекомендувала себе у міжнародній практиці та застосовується у більшості провідних портів Європи та світу, таких як Роттердам, Антверпен, Сінгапур, Рига, Констанца, Гданськ тощо.

Це – логічне продовження реформи портової галузі, започаткованої у 2013 році, яке передбачає комплексний підхід до планування і користування портовими територіями. В той же час реформа не повинна передбачати змін прав існуючих інвесторів щодо відносин власності на земельні ділянки в портах.

В процесі реформування необхідно обов’язково враховувати український контекст. Українські порти – це території, які знаходяться у користуванні різними суб’єктами (див. Рис. 2) та по яких, окрім існування передбаченого Законом України «Про морські порти» плану розвитку відповідного порту, не здійснюється системне планування та управління в контексті земель.


Рис. 2. Відсутність консолідованого землеволодіння та землекористування у морських портах України (на прикладі морського порту Південний)

Недосконалою є і система участі місцевих органів влади в процесах розвитку морських портів України, зокрема в частині відведення земель для розташування нових перевантажувальних потужностей, організації їх сполучення із магістральними шляхами сполучення. Така ситуація ускладнює використання в Україні кращих світових практик управління портами.

В той же час, певні кроки в напрямку наближення до моделі «порт-лендлорд» в Україні вже зроблено. У 2013 році було утворено Адміністрацію морських портів з філіями – портовими адміністраціями, що не здійснюють перевалку вантажів і надають доступ учасникам ринку до стратегічної інфраструктури. Вже 2 порти отримали визначені межі – Білгород-Дністровський (у 2018 році) та Маріуполь (у 2019-му). Продовжується вихід держави з сегменту стивідорної діяльності, в т.ч. відбуваються концесійні конкурси в портах Ольвія і Херсон, в яких АМПУ виступатиме стороною договору на боці Мінінфраструктури з певним функціоналом моніторингу і контролю, експлуатаційного днопоглиблення.

На шляху реформування АМПУ очікується:

• вдосконалення нормативно-правової бази, в т.ч. зміни до Земельного кодексу;

• інвентаризація портових земель, в тому числі визначення та закріплення на законодавчому рівні меж територій портів, і формування «земельного банку»;

• покращення організації управління АМПУ шляхом корпоратизації підприємства;

•залучення органів місцевої влади до діяльності рад портів, а після корпоратизації АМПУ – до участі в пілотних проектах спільного володіння окремими портовими адміністраціями.

Наближення до моделі управління «порт-лендлорд» дозволить портовим адміністраціям ефективно здійснювати функції портового планування та розвитку, забезпечить подальше підвищення конкурентного середовища у портовій галузі України, а отже – сприятиме її якісному розвитку.

Сьогодні Україна має можливість реформувати портову галузь, щоб досягти максимального рівня її ефективності та подальшого розширення масштабів міжнародної торгівлі.

Мнение автора колонки может не совпадать с мнением редакции сайта
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакції.
Все мнения автора

Коментарі


Коментувати